Історія міста

Галич веде свій відлік з кінця ІХ століття. У Х столітті галицькі землі входять до складу Київської Русі, але після Любецького з'їзду князів у 1097 році Галицьке князівство становиться самостійним. В 1141 році Галич становиться столицею князівства і зберігає цей титул до перенесення Данилом Галицьким столиці до Холму у 40-х роках ХІІІ століття. 

Розквіт Галича та Галицького князівства припадає на період князювання Ярослава Осмомисла (1153-1187 роки). Наприкінці ХІІ століття Галич стає столицею об’єднаного Галицько-Волинського князівства. У XIV столітті Галичем по черзі володіють Потоцькі, литовські князі, угорський король Людовік Анжуйський аж поки місто не увійшло до Речі Посполитої зусиллями короля Ягайла у 1387 році, попередньо отримавши Магдебурзьке право (1367 рік). 

У 1199 році друге за величиною місто Галицько-Волинського князівства. Значного розквіту досяг у 2-й половині 12 ст. за князювання Ярослава Осмомисла і Романа Мстиславича, а також його сина Данила Романовича. Данило Романович(в історіографії утвердилось його ім'я як Данило Галицький), в 1238 році остаточно утвердився в цьому краї по поразці угорців на чолі із галицьким боярином Судиславом. В той час у Галичі розвивалися ремесла і торгівля, велося значне цивільне і церковне будівництво. Було складено першу половину Галицько-Волинського літопису.

У 1241 році княжий Галич зруйнували монголо-татари. Місто, згадане ще 1255 р., опісля занепало і втратило своє адміністративне і політичне значення.